Якщо є запит від самої дитини — підтримайте її та допоможіть знайти фахівця. Терапія за власним бажанням працює вдесятеро швидше, ніж коли підлітка приводять «за руку».

​На які «дзвіночки» варто звернути увагу, якщо підліток мовчить про проблеми?
​Соціальна ізоляція: різке припинення спілкування з однолітками, небажання тижнями виходити з дому.​Ознаки селф-харму (самоушкодження) або розмови про безглуздя життя.​Різке падіння успішності, повна відмова йти до школи.​Агресивні неконтрольовані спалахи, що можуть бути небезпечними.​Зміна фізіологічних звичок: безсоння або постійна сонливість, різка зміна харчування, постійно втомлений вигляд.​
Як запропонувати допомогу?
Головне — жодних ультиматумів. Якщо змусити підлітка, співпраця з терапевтом, найімовірніше, буде провальною. Довіра не будується через примус.​Спробуйте «Я-повідомлення»:«Я бачу, як тобі зараз непросто. Я дуже хвилююся і відчуваю, що мені бракує знань, аби допомогти тобі так, як ти б того хотів/ла. Давай розглянемо можливість звернутися до психолога?»​Навіть якщо відповідь буде «ні» — прийміть її. Але зауважте: якщо дитина передумає, ви поруч і підтримаєте. Важливо запевнити: ви поважатимете конфіденційність сесій. Для підлітка це критично — мати простір, де можна обговорити те, що не скажеш батькам. І це не означає, що ви «погані батьки». Це ознака здорової сепарації та дорослішання.​Терапія — це не соромно.Зараз звернення до психолога — це прояв турботи про себе та внутрішньої сили. Це не лише про травми, а й про особистісне зростання. Психолог — це не «дорослий, який повчає», а людина, яка розуміє твій біль, приймає твою злість і готова бути поруч у найважчі моменти без осуду.​Тож запрошую на знайомство, якщо ви шукаєте підтримку для своєї дитини або якщо ти, підлітку, читаєш це і відчуваєш, що готовий до розмови.